Євсевій Кесарійський, цитуючи Манефона, наводить імена 7 фараонів, які правили 130 років[3]. Сучасні єгиптологи хронологічно правління династії відносять до:
1085—950 рр. до н. е. (135 років) — за Е. Бікерманом.
1070/1069-946/945 рр. до н. е. (бл. 125 років) — за Ю. фон Бекератом.
бл. 1076–944 рр. до н. е. (бл. 130 років) — за Е. Хорнунгом, Р. Крауссом та Д. Уорбертоном.
Після смерті Рамзеса III почався занепад царської влади в Стародавньому Єгипті. В результаті після смерті Рамзеса XI і закінчення правляння XX династії до влади прийшов верховний жрець Амона в Фівах — Херіхор. Однак паралельно виникла XXI династія, засновник якої, Смендес, був одружений з донькою Рамзеса XI. Фараони XXI династії володарювали в Танісі, але реальну владу вони мали лише в Нижньому Єгипті, який вони контролювали. При цьому області Верхнього і Середнього Єгипту опинилися під владою верховних жерців Ра з Фів і не підкорялися правителям з XXI династії.
Останнім фараоном XXI династії був Псусеннес II, після його смерті на трон зійшов Шешонк I, засновник XXII (Лівійської) династії.[4].